Концепція реформи політичних партій

У ході реалізації проєкту «Від якісної комунікації до участі громади у прийнятті рішень» під час чергового онлайн-обговорення законодавства та законодавчих ініціатив, цього разу – на тему необхідності реформування законодавства про політичні партії, експертами було напрацьовано концепцію можливої реформи. У заході взяли участь народні депутати нинішнього та попередніх скликань, відомі політологи, політтехнологи, представники політичних партій та громадські активісти. Було обговорено ряд пропозицій щодо внесення змін до чинного законодавства про політичні партії.

 

Учасники обговорення висловили ряд пропозицій:

  1. щодо переходу з концепції державного фінансування партій та компенсації участі у виборах, на концепцію відсоткового фінансування з ПДФО;
  2. законодавче врегулювання процедур забезпечення внутрішньопартійної демократії (наприклад, відкритість зборів/конференцій партійних організацій різних рівнів);
  3. децентралізація партій (збільшення ролі місцевих осередків);
  4. створення єдиного електронного реєстру політичних партій із оприлюдненням у ньому детальної інформації про зареєстровані партійні організації.

Далі – детальніше про озвучені пропозиції.

 

1) Що ми маємо сьогодні:

- партії, які потрапили до парламенту, отримують фінансування з держбюджету (до останніх змін до законодавства, таке фінансування мали отримувати ще й ті партії, які подолали 2% на парламентських виборах);

- парії, які потрапили до парламенту, отримують компенсацію за витрачені на виборчу кампанію гроші;

- решта партій залишається без доступу до фінансування з податків громадян навіть при тому, що сотні і тисячі громадян віддали їм голоси;

- при цьому ми маємо складне регулювання фінансових пожертв на діяльність партії, що демотивує громадян жертвувати на статутні потреби партій;

- відсутність масових партій з великою кількістю членів, за винятком одиниць, не дозволяє партіям існувати за рахунок членських внесків, а ті, які відносно масові, дуже часто мають «реєстрове» членство, яке не сплачує членські внески;

- тренд на нові політичні проекти, які швидко з‘являються, розкручуються за «чийсь» ресурс, потрапляють в парламент, і «згасають»;

- голосують не за програму партії, а за тих, хто має шанс перемогти, а від так — за тих, хто має гроші для доступу до мас-медіа (ті партії, які мають багатих покровителів, або ті, за якими стоять олігархи-власники мас-медіа);

- партії не мають внутрішньопартійної демократії. «Власники» партій одноосібно вирішують, хто очолить той чи інший партійний осередок, або кого партія висуватиме на виборах;

- партійна діяльність відбувається не прозоро. Партійне керівництво непідзвітне ані своїм виборцям, ані своїм членам.

- члени партій позбавлені можливості впливати на діяльність власних партійних організацій. Вони не обирають керівництво, не визначають партійної програми, не висувають кандидатів на вибори;

- фінансування виборів відбувається переважно за рахунок не оподаткованої, або навіть кримінальної готівки;

- більшість партій виконують суто технічну функцію на виборах (отримання квот у виборчих комісіях, висування технічних кандидатів, чорний піар тощо), або продаються під нові політичні передвиборчі проекти з подальшим ребредингом.

 

Який результат:

- ми маємо слабкі зворотні зв‘язки між партіями і громадянами — щойно партія обирається в парламент, вона одразу забуває до наступних прийдешніх виборів про виборців та про дані їм обіцянки;

- ми маємо відсутність прагнення до партійного будівництва та позитивної кадрової партійної політики, оскільки це часо- та фінансово- затратно і не конвертується в успіх на виборах;

- ми маємо обмежене коло осіб, які фінансують політику і замовляють політикам «свою музику»;

- ми, суспільство, сприймаємо себе відокремлено від партій, в кращому разі сприймаючи якусь з них на виборах як свою, і під впливом «невідомих чар та шарму» вболіваємо за неї як за збірну Україні у відбірковому циклі на ЄВРО (емоцію від перемоги отримаємо, але позитивних змін в нашому житті, не побільшає);

- ми стали об‘єктом впливу, а не суб‘єктом.

Ми не можемо обмежити можливість реалізації прагнення фінансувати в різний спосіб свої партії комусь. Ті, хто цього прагнуть, точно знайдуть можливість інвестувати свої гроші в формування сприятливого для себе середовища. Бо вони вже понад два десятиліття фінансують політику і отримують від того надприбутки в якості дивідендів. Зрештою, це і є «ріал полісі»!

Проте, ми можемо:

  1. Забезпечити збільшення кількості громадян, які фінансують політичний процес, тим самим збільшивши число акціонерів країни, які беруть участь в процесі ухвалення рішень.
  2. Забезпечити прозорість діяльності партійних організацій та їх підконтрольність своїм членам та своїм виборцям.

 

2) Що пропонує Асоціація Політичних Наук:

- ліквідувати державне фінансування партій, які пройшли до парламенту, а також ліквідувати компенсацію видатків, понесених під час виборчої кампанії, адже це перекладання тягаря з плечей тих, хто реально стоїть за партіями, на плечі громадян, але при цьому вплив залишається за спонсорами, які фінансували виборчий процес;

- перейти натомість на фінансування партій з частки податку на доходи фізичних осіб (1 відсотковий пункт з 18), з можливістю раз на квартал змінити партію, на яку ми жертвуємо;

- замінити грошову заставу за участь у виборах, на збір підписів громадян, з можливістю проводити збір підписів онлайн за допомогою ЕЦП;

- дозволити засновувати політичні фонди, як інструмент накопичення грошей на фінансування виборчих фондів (виключно), аби не лише громадяни (фізичні особи) і обмежене коло заможних громадян зі списку Forbs могли фінансувати політичний процес, а також малий та середній бізнес;

- врегулювати процедури забезпечення внутрішньопартійної демократії, а саме - відкритість зборів/конференцій партійних організацій всіх рівнів, можливість судового оскарження порушення статутних норм партійним керівництвом;

- децентралізувати партії, збільшивши роль місцевих партійних осередків, закріпивши право на висування кандидатів лише за осередками відповідного рівня зі статусом юридичних осіб;

- створити єдиний електронний реєстр політичних партій із оприлюдненням у ньому детальної інформації про зареєстровані партійні організації у форматі відкритих даних. Серед обов’язкової інформації, розміщеної в реєстрі, має бути статут, програма, фінансові звіти, дати проведення чергових зборів/конференцій, а також актуальна інформація про всі осередки, а саме адреси офісів, номери телефонів, усі керівні органи з інформацією про кожного партійного функціонера, датою його обрання та термінами здійснення повноважень, а також кількість членів кожного осередку та дати проведення чергових зборів/конференцій.

 

Очікуваний результат:

- партії почнуть конкурувати за частку податку на доходи фізичних осіб, як один з двох головних джерел своїх доходів, розробляючи та комунікуючи оптимальні для громадян секторальні політики, агітуючи громадян віддати частину своїх податків їм;

- партії розпочнуть будувати партійні структури, аби мати велику мережу дистрибуції своєї політичної програми громадянам, розуміючи, що в кожній громаді потрібно мати свої структури та агітаторів, які системно займаються політичним фандрейзингом;

- партії впроваджуватимуть позитивну селекцію та внутрішню кадрову політику, перестаючи «продавати франшизу», бо це стане ризиком втратити фінансування від громадян, адже люди жертвують не партійному бренду, а іншим людям, яким при цьому довіряють;

- члени партій будуть захищені від порушення їх прав з боку партійного керівництва, їх роль та вплив у партіях зросте;

- виборці зможуть контролювати свої фінансові інвестиції у політичні партії через прозорість діяльності партійних організацій;

- розвиватиметься внутрішньопартійна демократія, бо партія потребуватиме якісних партійців більше, ніж партійці партію, адже партії почнуть конкурувати за спроможних та досвідчених місцевих лідерів (а їх кількість не безмежна);

- справжні внутрішні праймеріз стануть звичною практикою у всіх партіях;

- кандидатами ставатимуть найдостойніші партійці, такі ж ставатимуть керівниками партійних організацій;

- партії почнуть дорожити репутацією, вони будуть менше обіцяти та більше виконувати з обіцяного, оскільки розчарування громадян-жертводавців, які природнім чином голосують за свою партію, потягне відмови від фінансування тих, хто не виконує обіцяну програму;

- всі розумітимуть, що побудувати велику партійну структуру – це довго і дорого, тому ніхто не ризикуватиме втратити все, через жагу позагравати з виборцем на одній виборчій кампанії, що може привести до подальшого краху назавжди;

- партії почнуть зважати не лише на інтереси власників великих ФПГ та корпорацій, а й на малий та середній бізнес, які зможуть в складчину згенерувати в своєму політичному фонді еквівалентні великим гравцям бюджети;

- такі політичні фонди стануть другим головним джерелом фінансування партій;

- популізму та непрофесіоналізму в політиці ставатиме дедалі менше, а відповідальності та осмислених рішень більше;

Як результат — політики почнуть служити громадянам!

 

Учасники дискусії:

Дмитро Сінченко, голова Асоціації Політичних Наук

Володимир Цибулько, політолог, народний депутат України 4-го скликання

Володимир Куренной, політичний експерт, народний депутат 5-го, 7-го і 8-го скликань

Ростислав Балабан, кандидат політичних наук

Олексій Жмеренецький, народний депутат 9-го скликання

Олександр Дануцанародний депутат 9-го скликання

Руслан Рохов, керуючий партнер компанії PGR Consulting Group LLC, засновник Школи Мерів

Михайло Мицюк, політичний консультант

Олександр Цертій, депутат Кропивницької міської ради

Юлія Бочарова-Туз, аналітик Асоціації Політичних Наук

Олена Сінченко, керівник секретаріату реформаторської коаліції громадських організацій «Рада Експертів» (партнер РПР)

Тетяна Нехайчук, депутат Добровеличківської селищної ради

Дмитро Завражний, громадський активіст

 

Анатолій Бойко, голова Одеської обласної організації Комітету Виборців України