У відповідь на матеріал "Кіровоградський політтехнолог шахрай?" ми отримали коментар Дмитра Сінченка:
Це одна з невдалих спроб дискредитації мене як експерта, що вилилась у потоки хворої уяви співробітників виборчого штабу одного з кандидатів у міські голови Кіровограда, які вони, чомусь, вважають «гучною аналітичною статтею». Однак оприлюднив цей твір, чомусь, лише маловідомий сайт Закарпатської області.
До цього мене вже намагались дискредитувати ряд російських інтернет-видань, називаючи мене «російськомовним житомирським журналістом» і грубо перебріхуючи мої матеріали.
Закиди цих діячів не менш безглузді, ніж у їхніх ідейних наставників. Так, з невідомих причин, мене наділили дипломом «інженера сільгоспмашинобудування», якого я, на жаль, не маю. Моя перша спеціальність – «Фінанси», за другою освітою я – магістр з адміністративного менеджменту.
Адміністративний менеджмент - це діяльність з управління всередині колективу підприємства, установи, організації, державного органу, що спрямована на вирішення зовнішніх завдань, створення в колективі найкращих умов для цього.
Окрім формальної освіти, я пройшов чимало спеціалізованих курсів та тренінгових програм, наприклад – курс Академії державного управління при Президентові України «Основи аналізу державної політики», програму стажування на посаді помічника голови Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування Верховної Ради України, курс навчання Інституту Політичної Освіти «Публічна дипломатія» та багато іншого. Тож моя кваліфікація у компетентних людей не викликає жодних сумнівів.
Однак, навіть якби я мав освіту інженера, це жодним чином не завадило б мені стати політичним експертом. Більш, ніж 90% відомих українських політологів не мають диплома політолога, так само як більшість відомих журналістів не мають диплома журналіста. Тому і журналісти, і політики не часто цікавляться моїм освітнім рівнем. Зазвичай політичних експертів оцінюють за їх справами.
По-перше, так сталось, що я вмію гарно писати. Я маю до цього хист, а цього не навчить жоден ВНЗ. Тому мої статті публікують найавторитетніші українські видання: «Українська Правда», газета «День», Радіо «Свобода», «Дзеркало тижня», «Лівий Берег», «Ліга», «Укрінформ», «Молодь України» тощо. Більше того, їх перекладають і перепубліковують або посилаються на них іноземні видання, зокрема, зі США, Чехії, Польщі, Британії, Австралії тощо.
По-друге, я маю значний досвід громадської та політичної діяльності, адже ще з 15 років я був активістом студентського самоврядування, а вже в 17-річному віці мене обрали головою обласної організації Молодого Руху. Після того я працював у керівних органах та виборчих штабах політичних партій «Народний Рух» та «УДАР», у виборчих комісіях різного рівня, в керівництві Всеукраїнських організацій, кампаній та фондів, зокрема, я був одним із співзасновників Громадських кампаній «Новий громадянин» (2009р.) та «ЧЕСНО» (2011р.), разом із такими діячами, як Олег Рибачук, Вікторія Сюмар, Світлана Заліщук, Ганна Гопко тощо.
Тому немає нічого дивного в тому, що до мене звертаються за коментарями національні та міжнародні видання, запрошують на ефіри національні телеканали, звертаються за порадами та консультаціями політики, запрошують проводити лекції та тренінги освітні організації. І тим смішніше виглядають подібні спроби моєї дискредитації.
Як би мене могли розкручувати «за гроші регіоналів» два роки тому, якщо я їх нещадно критикував і 2, і 3, і 10 років тому, не змінюючи своєї позиції до сьогоднішнього дня? Для чого б мені щороку замовляли проведення соціологічних опитувань, якби їх результати були недостовірними?
А загалом, мене тішить подібна увага з боку партійних «тролів». Якщо у когось виникає потреба мене дискредитувати, значить, мої коментарі, оцінки та прогнози були правдивими, влучними і дошкульними. Я на правильному шляху.
Write a comment